Відділ
освіти Бориславської міської ради
Станція
юних натуралістів
Навчально-наочний
посібники з організації
науково-дослідницької
роботи на НДЗД та культиваційних спорудах захищеного грунту
загально-освітніх
закладів та закладів позашкільної освіти
Борислав
2017
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА
1.МЕТОДИ ДОЛІДЖЕННЯ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ
ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІНИЦЬКИХ РОБІТ ГУРТКІВЦЯМИ
2. НАСІННИЙ МАТЕРІАЛ ( ЯКІСНЕ НАСІННЯ – ВИСОКИЙ ВРОЖАЙ
2.1. ПІДОТОВКА
НАСІННЯ ДО СІВБИ
2.2. СТРОКИ
СІВБИ
2.32.3.СПОСОБИ СІВБИ І САДІННЯ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР
3. ПІДЖИВЛЕННЯ ( ВІТАМІНКИ ДЛЯ РОСЛИНКИ)
4.
АРОТЕХНІЧНІ ЗАХОДИ ПО ДОЛЯДУ ЗА РОСЛИНАМИ
5. ФЕНОЛОГІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
Автор: І. Яців Навчально-наочний посібники з організації науково-дослідницької
роботи на НДЗД та культиваційних спорудах захищеного грунту загально-освітніх
закладів та закладів позашкільної освіти
Навчально-наочний посібник ( навчальне образотворче видання матеріалів),
містить ілюстративно-наочні матеріали, що сприяє полегшеню в проведенні дослідних робіт,
оскільки матеріал підібраний систематизовано. У навчальному посібнику висвітлено дидактичні матеріали до проведення
дослідницьких робіт з сільського господарства, у вигляді базових термінів і
понять, таблиць , схем, які допоможуть
зорієнтуватися і творчо підійти до дослідницької діяльності.
Рецензенти:
заступник директора з НВР Центру дитячої та юнацької творчості м. Борислава Т. Кедьо;
завідувач міського методичного кабінету відділу
освіти Бориславської міської ради Н.Гвоздецька.
ПЕРЕДМОВА
Відкриття
народжуються там, де закінчуються з
нання вчителя й починається нове знання учня.
К.Федін
Дослідницька робота – основа діяльності гуртків юних
натуралістів.
Доведено, що у ході
дослідницької діяльності гуртківців
удосконалюються специфічні навички, формується відповідний склад
мислення та спілкування. Формування дослідницьких умінь учнів вимагає: опанування методиками проведення
наукових досліджень та їх статистичного оброблення; опанування методами
презентацій результатів наукових досліджень за допомогою
інформаційно-телекомунікаційних ресурсів, їх оприлюднення у друкованих виданнях
тощо.
Дослідництво формує
здатность здійснювати творчо-інноваційний пошук, успішно розв’язувати проблемні
ситуації, що постають як перед окремою людиною, так і перед суспільством у
цілому.
У творчо-дослідницькій діяльності реалізуються
такі інтелектуальні здібності, як допитливість, здатність до розроблення
гіпотези та генерування ідей, гнучкість думок, оригінальність мислення (полягає
в здатності обґрунтовувати ідеї, що відрізняються від загальновизнаних
поглядів), уміння знаходити аналогії тощо.
1.
Методи дослідження, що використовуються в с\г
Овочівництво – важлива галузь сільськогосподарського
виробництва, що постачає населенню країни незамінні харчові та дієтичні
продукти харчування.
Овочівництво також є специфічною галуззю, яка має
такі економіко-технологічні особливості: низьку транспортабельність продукції;
великий набір вирощуваних культур (більше 100), для кожної з яких властива
особлива агротехніка; ускладнену механізацію окремих виробничих процесів, що
вимагає значних затрат ручної праці; потребу в працівниках певної спеціалізації
і відповідній техніці; організацію товарної обробки, зберігання та реалізації
овочів; велику трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.
Успіх дослідної роботи значною мірою залежить від
уміння вибрати найрезультативніші методи
дослідження, оскільки саме вони дають можливість досягти поставленої в мети
Методи за способом реалізації
|
Дедукція
індукція
індукція
|
|
Графіки, схеми, картограми
|
|
Транс-кційний аналіз
|
Спостереження
–
систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який
е, як правило, складовою інших емпіричних методів.
Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних
дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:
•
задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко
поставленого завдання);
•
планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання
спостереження);
•
цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі
викликають інтерес при дослідженні);
•
активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);
•
систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною
системою).
Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати
первинну інформацію про об'єкт дослідження у вигляді сукупності емпіричних
тверджень.
Порівняння – один із найпоширеніших методів
пізнання. Це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ
дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком
об'єктам.
Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме
таким основним вимогам:
• можна
порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;
•
порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в
межах конкретного пізнавального завдання) рисами.
Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:
•
безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
• результат
обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).
Найпоширенішим і найважливішим способом такої
обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися
безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом
(еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше,
вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати
кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
Вимірювання
–
це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці
виміру.
Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає
точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі
основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи
вимірювання.
Експеримент
–
це такий метод вивчення об'єкта, який пов'язаний з активним і цілеспрямованим
втручанням дослідника в природні умови існування предметів і явищ або
створенням штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.
Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі
спостереженням має такі переваги:
• у процесі
експерименту можна вивчати явища у "чистому вигляді", звільнившись
від побічних факторів, які затінюють основний процес;
• в
експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;
•
експеримент можна повторювати, тобто є можливість проводити дослід
стільки разів, скільки це необхідно.
Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному
етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання.
На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної
систематизації використовують методи опитування (анкетування, інтерв'ювання) і
експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (спостереження за
документними джерелами інформації, тестування) і польові експерименти, такі як
відсторонене і приховане спостереження, а також "включене"
спостереження – співучасть у дослідженні.
Необхідно дотримуватися принципу репрезентативності
– достатності фактичного матеріалу.
На другому етапі дослідження, методи, що
використовують, мають інше цільове призначення – обробку отриманих даних,
встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію
їхнього змісту. Вибір і послідовність методів визначаються послідовністю
обробки даних.
На даному етапі широко використовуються методи
статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних
шкал, контент-аналіз та ін.
Кореляційний
аналіз – це процедура для вивчення співвідношення між
незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній
погодженості спостережуваних змін.
Факторний
аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки
змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у
результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак –
факторів.
Аналіз – це метод пізнання, який дає змогу поділити
предмет на частини. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи
рис предмета в єдине ціле.
Аналіз
та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність
протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в
його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез
використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому
здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей,
проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на
поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для
проникнення в його сутність він недостатній.
Зворотний, або елементарно-теоретичний, аналіз і
синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут
операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто
припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.
Індукція
та дедукція.
Дедуктивною називають таку розумову конструкцію, в
якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання
загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є
використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ
Різні
види і методики досліджень
Лабораторний
метод досліджень – вивчення (аналіз) культурних рослин і
умов їх вирощування у спеціально обладнаних лабораторіях. Ці методи діляться на
хімічні, мікробіологічні, цитологічні та ін. Лабораторні методи можуть мати
самостійне значення, але більш усього є складовою частиною більш широких
агрономічних досліджень. Наприклад, при проведенні польових і вегетаційних
дослідів проведення лабораторних аналізів грунтів і рослин дозволяють пояснити
сутність вивчених явищ, зробити обґрунтовані висновки. Правильно виконані
лабораторні дослідження допомагають зрозуміти хід процесів і на основі цього
передбачити дію тих чи інших факторів на врожай. Вегетаційний метод рослини
вирощують у вегетаційних посудинах у штучній, але обґрунтованій обстановці, яка
регулюється експериментатором. Для вегетаційних дослідів використовують
різноманітні посудини – з скла, глини та інших матеріалів. У якості субстрату
для вирощування рослин використовують грунт, пісок, воду.
Під час досліду посуд з рослинами розміщують у
теплиці або лабораторії, щоб захистити рослини від несприятливих факторів. Лізіметричний метод. Дослідження життя
рослин і властивості ґрунту проводять у полі, у спеціальних лізіметрах, де
ґрунт відгороджений з усіх сторін від ґрунту.
Це пристосування дозволяє вивчати просочування води
і розчинених у ній солей.
Польовий дослід є основним,
найважливішим методом дослідження у польоводстві, овочівництві, садівництві.
Польовий сільськогосподарський дослід – дослідження, яке здійснюється у
польовій обстановці, на спеціально виділеній ділянці. Основним завданням
польового досліду є встановлення відмінностей між варіантами досліду, кількісна
оцінка дій факторів середовища, умов або прийомів вирощування на врожай рослин
і його якість.
Тільки
польовий дослід може встановити зв'язок між урожаєм і засобами впливу на нього.
Крім того, існують ряд питань, які взагалі не можуть
бути вивченими без польових умов. Наприклад, система обробітку ґрунту і догляд
за рослинами, сівозміна, внесення добрив у сівозміні тощо.
Під типовістю польового досліду розуміють
відповідальність умов його проведення ґрунтово-кліматичним і агротехнічним
умовам даного району або зони. Немає сенсу вивчати прийоми підвищення родючості
грунтів у досліді який розміщений на піщаних ґрунтах.
Не можливо назвати польовим дослідом, дослідження
прийомів агротехніки або сортів, якщо їх проводити на випадкових ділянках, з
відсутніми елементами порівняння.
Польові досліди діляться на дві великі групи;
агротехнічні і досліди по сортовипробуванню сільськогосподарських культур.
2.
Насінний матеріал ( якісне насіння – високий врожай)
Насінний
матеріал в овочівництві має велике значення. Насіння має відповідати посівним
якостям. Технологія вирощування овочевих культур поєднує в собі сортову і
посівну оцінки якості насіння. Посівні якості насіння (чистота, маса 1 000
насінин, вологість, життєздатність, енергія проростання, схожість, зараженість
шкідниками і збудниками хвороб) характеризують придатність його до сівби.
2.1.
Підотовка насіння до сівби
З метою передпосівної підготовки насіння овочевих
культур до сівби застосовують такі технологічні операції: калібрування,
протруювання, намочування і пророщування, прогрівання, гартування, обробку
добривами і біологічно активними речовинами, дражування, барботування,
інкрустацію, опромінювання, термічну обробку тощо.
Прогрівання
насіння
Калібрування дражування
пророщування
2.2.
Строки сівби
В овочівництві строки сівби залежать від біологічних
особливостей культур, кліматичних умов району і призначення врожаю. Основними
факторами для одержання дружних сходів є тепло і волога. Розрізняють такі
строки садіння і сівби овочевих культур: ранньовесняні, пізньовесняні, літні,
озимі, підзимні і зимові. Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння
2.3. Способи сівби і садіння овочевих культур
В
овочівництві одним із основних агротехнічних заходів, від яких значною мірою
залежить урожайність культур, є правильне розміщення рослин на площі. Основні
способи сівби і садіння овочевих культур: розкидний, вузькорядний,
широкорядний, широкосмуговий, пунктирний, стрічковий, рядковий та
квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніздового способу сівби і
садіння є стрічково-гніздовий спосіб, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110
см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослини розміщують гніздами
на відстані
3.
Підживлення ( вітамінки для рослин )
Систему удобрення в овочевій сівозміні треба
запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов району, наявності добрив
тощо. Капуста, огірки й цибуля добре реагують на внесення органічних добрив.
Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої
сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибулю, а також під насінники. Поєднане
внесення мінеральних добрив навіть з невеликою кількістю гною (10 т/га) ефективніше,
ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах.
3.1 Класифікація добрив
Азотні добрива: а — селітра;
б — амоній сульфат;
в — карбамід
(сечовина
Система
підживлення
4.
Агротехнічні заходи по догляду за рослинами
Система технологій догляду за овочевими культурами
повинна бути спрямована на найбільш раціональне використання рослинами поживних
речовин, вологи і сонячної енергії для формування максимального врожаю з
одиниці площі. Агротехнічні заходи, які вона передбачає, здійснюють в
оптимальні строки з урахуванням біологічних особливостей культур,
грунтово-кліматичних умов зони. Запізнення з виконанням їх призводить до
збільшення виробничих затрат і недобору врожаю.
Технологічні процеси догляду за різними овочевими
культурами такі: 1) боронування , мульчування посівів; 2) боротьба з бур’янами;
3) проріджування посівів (боронуванням, букетуванням; 4) розпушування міжрядь;
5) підгортання рослин; 6) пасинкування і прищипування рослин; 7) зрошення і полив по борознах – підґрунтовий, краплинний,
шланговий та ін); 8) запилення рослин (до 90 % за допомогою бджіл); 9)
використання стимуляторів росту рослин; 10) боротьба із шкідниками і хворобами.
5. Фенологічні спостереження
Протягом свого життя рослини постійно змінюються як
кількісно, так і якісно. Якісні зміни виникають у клітинах рослинного організму
та зовні протікають непомітно. Про них роблять висновок лише по кількісних
змінах, які характеризуються утворенням нових органів та накопиченням
органічної маси. Зовнішні морфологічні зміни, які пов’язані з процесом розвитку
сільськогосподарських культур (диких рослин), називають фазами розвитку.
Спостереженням за фазами розвитку, визначенням ритмів росту та розвитку, які
властиві окремим видам рослин, встановленням річного ходу розвитку рослин
займається фенологія. Засновником фенології був видатний шведський ботанік Карл
Ліней.
Термінологічний
словник
Барботування насіння – спеціальний прийом
передпосівного намочування насіння у воді, насиченій киснем. Цей захід
прискорює проростання і підвищує схожість насіння на 7-10 %. У барботер,
наповнений водою і насінням моркви, помідорів і цибулі, подається кисень
протягом 18-24 год., кавунів і перцю – 36 год.
Боронування
–
знищення ґрунтової кірки після випадання дощів або поливів до проростання
насіння. Ґрунтова кірка утруднює проникання повітря до кореневої системи,
газообмін і затримує появу сходів. Боронуванням посівів знищується також до 85 %
бур’янів і проводиться проріджування сходів.
Гартування
насіння – підвищує стійкість овочевих культур до понижених
температур. Пониженими температурами діють на набубнявіле насіння.
Дражування насіння – це підготовка, яка передбачає
збагачення насіння поживними елементами і біологічно активними речовинами. Воно
дає можливість проводити сівбу з точним висівом при зменшенні норм висіву в
1,5-2 рази.
Життєздатність
насіння – це маса живого насіння в насінному матеріалі,
виражена в процентах. Свіжозібране насіння деяких овочевих культур може мати
знижену схожість, яка значно підвищується в процесі зберігання (післязбиральне
дозрівання).
Калібрування
–
поділ насіння на фракції за масою і розмірами. При калібруванні дрібне насіння
відокремлюється і маса відкаліброваного збільшується. Велике добірне насіння
завжди забезпечує високу продуктивність рослин. При висіванні великого
відкаліброваного насіння легше встановити точний висів і можна зменшити норму
висіву
Метод
розсади – це спосіб, при якому рослини спочатку вирощують
загущено в культиваційних спорудах та на грядках утепленого і відкритого
ґрунту, а потім з настанням відповідних умов пересаджують на постійне місце для
завершення вегетаційного періоду. Суть методу полягає в тому, що на початку
росту рослини потребують площі в 50-200 разів меншої, ніж у період формування
врожаю. Значне загущення в молодому віці дає можливість вирощувати рослини на
порівняно невеликій площі в найбільш несприятливу пору року.
Мульчування
–
запобігає випаровуванню вологи, зменшує забур’яненість посівів, підвищує
температуру в прикореневому шарі ґрунту, запобігає утворенню ґрунтової кірки,
підвищує польову схожість насіння, поліпшує фізичні властивості, посилює
мікробіологічні процеси ґрунту, що певною мірою сприяє підвищенню врожайності
овочевих культур. Для мульчування використовують торф, солом’яну січку,
перегній, спеціальний папір, а також полімерні плівки. У виробництві
розрізняють три способи мульчування: суцільне, рядкове і гніздове.
Норма
висіву овочевих культур– це маса насіння, яке висівають на
одиницю площі. Для овочевих культур відкритого ґрунту її визначають у
кілограмах (центнерах) на 1 га, а закритого – в грамах на 1 м2. Для кожної
овочевої культури норми висіву встановлюють з розрахунку на насіння першого
класу. У разі відхилень в якості на норму висіву проводять відповідне
коригування.
Овочі – соковиті органи трав’янистих рослин
(коренеплоди, бульби, пагони, стебла, листки, бруньки, суцвіття, плоди,
цибулини та ін.) одно-, дво та багаторічних культур, які використовують як
продукти харчування і для промислової переробки. Залежно від хімічного складу,
смакових якостей їх споживають сирими, (огірки, салат, редиску, моркву та ін.),
вареними, квашеними, засоленими (капусту, помідори, огірки), обробленими при
високій температурі (баклажани) і сушеними (моркву, цибулю, кріп та ін.).
Пасинкування
–
видалення бічних пагонів здебільшого у культур, бруньки яких мають короткий
період спокою (помідорів, кукурудзи, баштанних, насінників капусти,
коренеплодів). Його застосовують з метою регулювання процесів росту і
плодоношення деяких культур. Пасинкування запобігає надмірному розростанню
вегетативної маси, сприяє росту продуктивних органів (плодів, качанів) і
прискорює їх достигання. При пасинкуванні вирізують або виламують пагони довжиною
4-5 см, які живляться за рахунок материнської рослини і ослаблюють її. Це дуже
трудомісткий процес, його застосовують здебільшого в овочівництві закритого
ґрунту.
Пікірування
розсади – пересаджування розсади, що дає змогу
раціональніше використовувати площі закритого ґрунту, економніше витрачати
насіння, мати більш вирівняну розсаду з добре розвиненою кореневою системою. Це
досить трудомісткий процес. Здебільшого пікірують розсаду ранньої капусти,
помідорів, перцю. Розсаду, яка гірше приживається (огірків, баклажанів, динь),
вирощують в горщечках чи кубиках без пікірування. Пікірують сіянці у фазі
сім’ядоль або на початку утворення першого справжнього листка. При пікіруванні
кінець стрижневого корінця прищипують, внаслідок чого бічні розгалужуються і розростаються
в більшому обсязі ґрунту. Потім сіянці висаджують, заглиблюючи до сім’ядоль,
злегка ущільнюють біля них ґрунт і поливають. Це сприяє швидкому утворенню
додаткових корінців. Під час пікірування вибраковують хворі і нерозвинені
сіянці.
Прищипування
–
видалення верхівкової росткової бруньки. Здійснюють для припинення росту
центрального стебла. Воно сприяє формуванню бічних пагонів, на яких утворюється
більше жіночих квіток (огірки), а також посиленню надходження поживних речовин
на формування закладених плодів.
Розсада
–
це молоді трав’янисті рослини у фазі 4-7 справжніх листків, які використовують
для висаджування у відкритому і закритому ґрунтах. Розсаду для закритого ґрунту
(парників і теплиць) вирощують здебільшого в зимових розсадних теплицях, а для
відкритого – в парниках і весняних теплицях (пізньої капусти і кольорової
третього-п’ятого строків у розсадниках). Розсаду в парниках або теплицях вирощують
протягом 30-80 днів.
Схожість
насіння – це кількість пророслого насіння, визначена в
процентах від загальної кількості.
Чистота
насіння – це маса повноцінного насіння основної культури в
насінному матеріалі, визначена в процентах від загальної кількості, взятої для
аналізу.
ВИСНОВКИ
Групування
навчального матеріалу в лаконічні рамки схем, таблиць, графіків, дозволяє раціонально побудувати навчальний
процес, полегшує сприйняття й засвоєння учнями складного матеріалу, навчає їх
логічному мисленню.
З вищезазначеного можу зробити висновки про необхідність оптимального
використання наочності при організації дослідницької роботи , що в свою чергу
призводить до наступних результатів:
- допомагає зробити процес навчання більш
вмотивованим і цілеспрямованим;
- дає можливість організації самоконтролю
індивідуальної успішності учнів;
- використання систематизованих матеріалів призводить до якісної
організації дослідництва;
- допомагає включати додаткові резерви і методичні
прийоми підвищення результатів навчальної діяльності;
- розкриває методику ефективнішої роботи із засобами
наочного навчання;
- проаналізований досвід показує, що використання
наочних посібників значно заощаджує час для пошуку матеріалу;
Тому, оптимізація використання наочних посібників,
що характеризується в роботі з різноманітними
типами наочності є важливим методичним компонентом дослідницької роботи.
Посібник
пройшов апробацію в даному закладі, про що свідчить високий рівень організації
дослідницької роботи і неодноразові перемоги в конкурсах.
Список
використаних джерел:
1. Барна
М.М., Черняк В.М., Похила Л.С. та ін. Організація роботи зобдарованими
школярами. Всеукраїнська олімпіада еколого- природничого спрямування: Посібник
для учнів загальноосвітніх шкіл та ПТУ, вчителів біології, основ екології та
валеології. – Тернопіль: Мандрівець, 1997. – 104 с.
2 Богданова О.К. Сучасні форми і методи викладання
біології в школі.Х.: „Основа”, 2003. – 80 с.
3. Вербицький В.В. Еколого-натуралістична освіта в
Україні: історія, проблеми, перспективи. – К.: СМП „Аверс”, 2003. – 304 с.
4. Верзилін М.М., Корсунська В. М. Загальна методика
викладання біології: Підручник для студентів біол. фак. пед. ін-тів. Пер. з
рос. –К.: Вища школа, 1980. – 352 с.
5. Гончар О.Д. Розвиток інтересу учнів до вивчення
біології в позакласній роботі: Навчальний посібник. – К.: КДПІ, 1987. – 84 с.
6. Гончар О.Д. Форми і методичні прийоми навчання
біології: 7 клас: Посібник для вчителя. – К.: Ґенеза, 2001. – 112 с.
7. Гончар О.Д., Мороз І.В. Форми і методичні прийоми
навчання біології: 6 клас: Посібник для вчителя. – К.: Ґенеза, 2003. – 144 с.
8. Грицай Н.Б. Методика позакласної роботи з
біології: Програма курсу. – Рівне: МЕГУ, 2005. – 23 с.
9. Грицай
Н.Б. Організація роботи біологічних гуртків у загальноосвітній школі // Наукові
записки. Серія: Педагогіка і психологія. Випуск 16. – Вінниця: ВДПУ ім. Михайла
Коцюбинського, 2006. – С. 64-69.
10. Грицай
Н.Б. Методика позакласної роботи з біології: Курс лекцій. –Рівне: Міжнародний
економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, 2005. –
108 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар